Медиа-центр

09 Март 2002
Дмитро Чекалкин

The Ukrainian, 3/2002
Тетяна Горчарова

Киянці Ганні Іванівні, власниці красеня-лабрадора, зателефонував якийсь Альберт Лукич. Гугнявим голосом він розповів, що до столиці приїздить Біля Гейтс із циклом лекцій, одну з яких він читатиме у клубі трамвайників. А оскільки Гейтс відомий любитель тварин, вони хочуть влаштувати для нього показове спаровування. Тому Ганну Іванівну запрошують разом із лабрадором, а "дівчинку" вони знайдуть. Жінка була і потішена, і трохи збентежена. Але так і не здогадалася, що пропозиція щодо показового "весілля" - це прикол відомого автора й ведучого програми "Відомості по-Київськи "Дорослого радіо. Шансон" Дмитра Чекапкина.

- Маскуватися стає все важче, - зітхає Дмитро.  -Правда, в інших містах мене розшифровують в одному випадку з десяти. В Києві пізнають частіше.

Не знаю, чи варто тут засмучуватися, адже пізнавання свідчить про популярність. А Дмитро Чекалкин особистість у місті популярна. Його телефонні розіграші записуються на касети, переповідаються друзям і завжди викликають сміх. У передачі "Золотий гусак" Дмитро майстерно розповідає анекдоти, вміло жартує і почуває себе, як риба у воді.

Президент радіо "Київські відомості", президент студії "ДІВА продакшн" у дитинстві мріяв бути то журналістом, то актором, то дипломатом, то перекладачем. На власний подив, усі мрії почали здійснюватися, тільки в інший послідовності. Спочатку в Московському військовому інституті іноземних мов Чекалкин дістав фах перекладача з арабської та івриту. Вивчив безліч діалектів арабської - єгипетський, сирійський, іорданський, ку-вейтський. Працював над кандидатською дисертацією, викладав у рідному вузі. Коли Україна стала незалежною, його, корінного киянина, запросили працювати до Міністерства закордонних справ України. В той час МЗС робило різкий поворот від протокольних функцій, якими займалося при СРСР, до справжньої діяльності. Дипломатів нараховувалося осіб двадцять, а плани були величезними, належало відкривати власні посольства, консульства. Тому молоді кадри готувалися поспіхом на курсах при МЗС.

Дипломатичний паспорт Чекалкину видали під номером 45 і відправили консулом до Ізраїлю. Він прибув туди першим, ще до приїзду українського посла Юрія Щербака.

- Консул - це дипломат у "чорних рукавичках", - згадує Дмитро Валерійович. - Щодня десятки наших колишніх і нинішніх співгромадян атакували двері консульства: кому потрібні документи, кому довідки, консультації. Когось треба витягти з тюрми, когось влаштувати до лікарні. Крім того, я був офіційним перекладачем на всіх переговорах, зустрічах.

Після Ізраїлю робота в міністерстві видалася нудною - суцільні папери, рутина. А радіо уявлялося живим, із родзинкою.

Мабуть, до Чекалкина в Україні ніхто не знав про те, що смішити людей можна не тільки скетчами та гумористичними оповіданнями, а й активне участи в діалог самих слухачів. Застукані зненацька, вони іноді видають таке... До кожної передачі її автор і беззмінний ведучий готується дуже старанно: знайомиться з друзями "жертви", знаходить родзинку. І тримайтеся! Вам можуть зателефонувати із ЖЕКу чи 00Н, назватися далеким родичем. Отже, будьте пильні.

Участь у "Золотому гусаку" можна назвати й хобі, бо анекдоти Дмитро Валерійович дуже любить, розповідає їх де тільки можна, завжди примудрується блиснути чимось новеньким, хоч передачі записуються по дві-три за раз. Останнім часом Чекалкина все частіше запрошують бути тамадою за святковим столом, вести концерти. І дитяча мрія - стати артистом втілюється просто на очах.